Бабуся каже «єї», викладачка в школі наполягає на «її» — і раптом виникає сумнів, яка форма насправді правильна. Форма присвійного та родового займенника від «вона» часто викликає такі коливання, особливо якщо людина виросла в регіоні, де альтернативний варіант побутує в говірці. Пояснюємо, яка форма є нормативною в сучасній українській мові, звідки походить альтернативний варіант і як остаточно запам’ятати правильне написання.
Яка форма правильна
У сучасній нормативній українській мові правильною є форма «її»: «її книга», «побачив її», «завдяки її допомозі». Саме цей варіант фіксують усі академічні словники та довідники з української мови, і саме його викладають у школах та вишах як єдину літературну норму.
Звідки походить форма «єї»
Форма «єї» трапляється в деяких західноукраїнських говірках і застарілих текстах кінця ХІХ — початку ХХ століття. Вона має історичне підґрунтя, адже походить від давнішого варіанту відмінювання займенника, і зустрічається в творах класиків того періоду, але не є частиною сучасної літературної норми і сприймається як діалектизм або архаїзм. Іноді її свідомо вживають у художніх текстах для стилізації під говіркове чи історичне мовлення, наприклад у творах, дія яких відбувається в Галичині початку ХХ століття — у такому контексті це цілком виправданий стилістичний прийом, але в сучасному діловому й публіцистичному стилі використання цієї форми є помилкою.
| Правильно | Приклад речення |
|---|---|
| її | Я бачив її вчора на роботі. |
| її | Це її особиста справа. |
| її | Завдяки її наполегливості проєкт завершили вчасно. |
| її | Книга належить її подрузі. |
Схожі випадки в українській мові
Подібна ситуація трапляється й з іншими займенниковими формами, де діалектні чи застарілі варіанти іноді сприймають як «більш правильні» через їхнє архаїчне звучання: наприклад, форми на кшталт «його» проти рідкісного «єго» підпорядковуються тій самій логіці — сучасна літературна норма фіксує один варіант, а історичні чи регіональні альтернативи залишаються поза межами стандартної мови, хоч і мають право на існування в художньому контексті. Разом із питанням «її» чи «єї» часто виникають і суміжні сумніви щодо відмінювання займенників — наприклад, чи писати «неї» після прийменника («у неї», «до неї»): це теж нормативна форма, яку варто відрізняти від «її» без прийменника.
Як пояснити цю тонкість дітям і тим, хто вивчає мову
Для дітей чи людей, що вивчають українську як другу мову, найпростіше запам’ятати правило через порівняння з іншими формами того ж займенника: «її» — так само стабільне, як «його» для чоловічого роду, тож достатньо один раз вивчити цю пару, щоб більше не плутатися. Вчителі часто радять просто «почути» слово в контексті нормативного мовлення — дикторів новин, аудіокниг, — щоб звичний правильний варіант закріпився на слух. Послідовне вживання нормативних форм важливе не лише для грамотності, а й для однакового розуміння тексту всіма носіями мови незалежно від регіону: ділові документи, освітні матеріали та офіційне листування повинні спиратися на єдиний стандарт, аби уникнути двозначності чи враження недбалості автора.
Сучасний правопис послідовно фіксує «її» як єдину нормативну форму для всіх відмінкових ситуацій, тоді як «єї» залишається історичною чи діалектною варіацією без офіційного статусу — і такі деталі варто знати, якщо, скажімо, збираєте матеріал про цікаві факти про українську мову загалом чи просто хочете писати грамотніше щодня.

